ТРАВЛЕННЯ — початковий етап асиміляції їжі у людини і тварин, що полягає в перетворенні вихідних харчових структур у компоненти, позбавленні видової специфічності, всмоктуванні їх та участі у проміжному обміні. Розщеплення харчових речовин забезпечується системою механічних (напр. подрібнювання їжі в ротовій порожнині), фізико-хімічних (напр. дія соляної кислоти в шлунку або ПАР, зокрема жовчних кислот у кишечнику) і хімічних (головним чином ферментативних) процесів. Розщеплення більшості органічних компонентів (білків, жирів і вуглеводів) здійснюється під дією гідролітичних ферментів, синтезованих спеціалізованими (секреторними і травно-всмоктувальними) клітинами, що розташовуються вздовж усього травного тракту. Деякі ферменти, головним чином ендогідролази, що забезпечують розщеплення великих молекул і утворення проміжних продуктів, секретуються слинними залозами, шлунком і підшлунковою залозою, тоді як екзогідролази, які відщеплюють кінцеві мономери, входять до складу апікальної травно-транспортної мембрани ентероцитів — клітин ШКТ. Основними кінцевими продуктами гідролітичного розщеплення високомолекулярних речовин, що містяться в їжі, є мономери (при гідролізі білків — амінокислоти; жирів — жирні кислоти і гліцерин; вуглеводів — головним чином глюкоза). Позаклітинне, або дистантне, Т. забезпечує інтенсивне початкове перетравлення харчових субстратів. Ферменти, синтезовані секреторними клітинами, виділяються в позаклітинне середовище (найчастіше — в спеціалізовані травні порожнини: ротову, шлункову, кишкову). Їх гідролітична активність виявляється на певній відстані від секретуючих клітин. Внутрішньоклітинне Т. — філогенетично найбільш давній тип Т. Воно поширене серед найпростіших і найбільш примітивних багатоклітинних організмів, напр. у губок. У вищих тварин воно виконує в основному захисні функції (див. Піноцитоз, Фагоцитоз). Розрізняють два типи внутрішньоклітинного Т.: перший пов’язаний із транспортом невеликих молекул через клітинні мембрани і подальшим перетравлюванням ферментами цитоплазми, другий — з ендоцитозом і відбувається в більшості випадків за участю лізосом. Лізосоми (органели цитоплазми) містять широкий набір різних гідролаз (фосфатаз, протеаз, глюкозидаз, ліпаз тощо) з оптимумом дії в кислій зоні рН (3,5–5,5). Харчові частки (або розчини) у навколоклітинному середовищі захоплюються плазматичною мембраною й переміщуються в цитоплазму. При цьому утворюються піноцитозні й фагоцитозні вакуолі. З’єднуючись з ними, лізосоми утворюють фагосоми, в яких здійснюється контакт ферментів з відповідними субстратами. Продукти, що утворюються внаслідок гідролізу, переходять через мембрани фагосоми в цитоплазму клітин. Мембранне, або пристінкове, Т. займає проміжне положення між внутрішньоклітинним і позаклітинним. Воно здійснюється за допомогою ферментів, локалізованих на структурах клітинної мембрани та її дериватів. У більшості вищих тварин мембранне Т. відбувається на спеціальних структурах вільних поверхонь клітин — мікроворсинках. Ферменти, що беруть участь у мембранному Т. у тонкій кишці ссавців, мають подвійне походження: адсорбовані з хімусу (переважно панкреатичні ферменти) і синтезовані ентероцитами та включені до складу зовнішньої поверхні їх ліпопротеїнової мембрани (власне кишкові ферменти). За допомогою мембранного Т. відбуваються проміжні й заключні стадії гідролізу харчових речовин, а також поєднання кінцевих етапів перетравлювання й початкових етапів усмоктування.
БМЭ. — М., 1982. — Т. 19; Словарь физиологических терминов / Под ред. О.Г. Газенко. — М., 1987.